|
|
|
У цьому розділі Ви зможете прочитати невигадані історії із життя Марійки. Ідея і перші записи належать Тарасові Сокальському, за що йому належиться велика подяка. Рубрика буде поповнюватися у міру надходження нових матеріалів. Якщо й Ви володієте цікавою інформацією - пишіть, будемо публікувати. |
|
|
|
з iнтерв'ю програмi "Млин" десь в 1997-98 рр., радiо "Промiнь"
У 1992 р. Марiя закiнчила унiверситет i приїхала до Києва влаштовуватись на роботу. Їй запропонували працювати в редакцiї народної творчостi на УТ. Приходить Марiя у вiддiл кадрiв i заявляє: "Я Марiя Бурмака, хочу до вас на роботу". На той час Вона почувалася вже досить вiдомою особою - перемоги в рiзних фестивалях, конкурсах, два альбоми, в тому числi перший український компакт-диск, - i тому була дуже здивована тим, що вiд Неї вимагають паспорт. Наступного дня приносить Вона свiй серпастий-молоткастий. А перед тим була з ним невеличка пригода. Гостюючи в подружки, Марiя скуштувала тортика i захотiла собi навчитися такий пекти. Записничка пiд руками не знайшлося, тому рецепт був записаний олiвцем прямо в паспортi, в графi з пропискою. I ось якраз ця графа чомусь найбiльше зацiкавила працiвника вiддiлу кадрiв. "А што ето у вас?" - питається вiн i починає читати вголос - "двєстi грамм мьоду растапiть на вадяной банє i смєшать с тьортимi арєхамi..." Марiчка вихопила свiй паспорт i, ображена, побiгла геть. Ввечерi Вона, плачучи, постирала ґумкою з паспорта всi свої рецепти, i потiм ще кiлька днiв безрезультатно оббивала порiг вiддiлу. Врешті решт питання працевлаштування було вирiшене, а от щось спекти Марiя так i не спромоглася - настiльки Їй запам'яталася та образа. |
|
|
|
з iнтерв'ю програмi "Млин" десь у 1997-98 рр., радiо "Промiнь"
Київ. Осiнь 1992. Вечiр. Вiн Її проводжає з гостей додому. Раптом погасла лампа на стовпi, повз який вони проходили. Минають другий стовп - iсторiя повторюється. - Ми йдемо. За нами гаснуть лiхтарi, - констатує Вона. Вдалинi горiло вогнище з опалого листя, i Вiн додав Їй в тон: - Ми йдемо. Попереду вогонь. Перезирнулися - щось ми вiршами заговорили. Треба якось продовжити. Зранку в Неї телефонний дзвiнок. - Здається, придумав далi: Ми йдемо, i нi про що не говори. Ми йдемо, ми все одно йдемо. Решту Вона вигадала сама. |
|
|
|
з концерту "Вперше разом" за участю Марiї Бурмаки, Богдана Бенюка, Анатолiя Хостiкоєва. Київ, березень 1994 р. Трансляція радіо "Промінь"
Пряма мова: Я вам хочу сказати, що на афiшi концерту написано "Вперше разом", але насправдi ми... зовсiм не вперше разом. Справа в тому, що коли я їхала ... - я вам зараз розповiм таку iсторiю - Що коли я їхала... -Богдан, слухай будь ласка, ти не встоїш, це твоя вина - Коли ми... я їхала в Канаду вдруге - записувати свiй другий альбом, який вийшов... компакт-диск, який називається "Марiя", просто "Марiя", то (смiх в залi)* ми мусили поїхати туди з Богданом Бенюком, який зараз стоїть за сценою. I от я вам розповiм таку iсторiю - це було якраз пiсля путчу, ми були запрошенi разом з Богданом, Богдан виїхав трохи ранiше в Москву, я виїхала трохи пiзнiше, ми домовились, що ми зустрiнемося в українському представництвi о дев'ятiй годинi ранку, щоб забрати документи i [на] наступний день вже був квиток у нас на Вашинґтон. Але я не врахувала, що якраз в цей час в Москвi був Анатолiй Хостiкоєв... I Богдан Бенюк замiсть дев'ятої години запiзнився на чотири години, бо вони якось там, напевно, разом гарно... посидiли (смiх в залi). Врештi решт нашi документи загубилися, ми не змогли їх знайти, ввечерi здали квитки на Вашинґтон, я поїхала в Харкiв, Богдан поїхав в Київ. Сталося так, що я через дев'ятнадцять днiв все-таки поїхала до Америки записувати компакт-диск... але концерти зiрвалися. Богдан з того часу так до Америки i не їздив, i тепер не п'є... з того часу. I сказав, що зап'є, вип'є першу чарку, ну, таку першу серйозну чарку (хоча вiн зовсiм не п'є) от тiльки коли поїде до Америки. Я прошу, хто-небудь покличте Богдана Бенюка до Америки, бо його неможливо запрошувати в гостi. * "Просто Марія" — назва популярного мексиканського телесеріалу, що демонструвався на поч. 90-х рр. |
|
|
|
з iнтерв'ю на "Променi", 1995 рік
Записують альбом "Лишається надiя". Раптом до студiї вривається пожежний iнспектор i починає придиратися до порушень - проходи захаращенi, вогнегасники вiдсутнi i т.д. i т.п. Словом, студiя повинна бути закрита i приведена у вiдповiднiсть. Робота була зiрвана, всi порозходились... Коли роботу над альбомом вiдновили, Микола Павлiв жартома запропонував всiм для бiльшої безпеки одягати пiд час запису пожежнi каски. |
|
|