|
|
|
Напевно, слово "шанувальник" не зовсім точно відображає душевний стан людини, яка живе в аурі, випромінюваній цією жінкою. Творчість Марії Бурмаки не може не підкупляти своєю щирою простотою і глибиною проникання в серце слухача. Не сумніваюся, що Ви знайдете у своєму лексиконі значно більше вдалих епітетів і усі вони будуть неповторними, як неповторною є людська істота. Знайомство кожного з нас зі світом Марійчиних пісень має свою власну історію - історію, сповнену переживань і співпереживань, спогадів, підсвідомих асоціацій, щирих почуттів і відкриття чогось нового у, здавалося б, давно відомих речах. Напишіть свою історію знайомства і надсилайте. Нехай вона буде невеличка, але родом із серця. Ваша розповідь з приємністю буде розміщена у цьому розділі. |
|
|
|
:: Сергій НОВОЖIЛОВ, Євпаторія (Україна) - Арзамас-16 (РФ)
Євпаторійська загадка Кримське сонце великодушно розжарювало простори західної частини півострова, і вітер з моря ніс прохолоду з узбережжя в степ, немов бажаючи швидше остудити від полуденної спеки землю своєю свіжістю. Ми, повернувшись з пляжу, злегка очманілi від жари, потягували після обіду масандровське вино, насолоджуючись прохолодою, що зберігалася навіть опівдні під дахом старовинного будинку на вул. Кiрова. - Давай, може радіо включимо, - запропонувала подруга життя. Я покрутив настройку маленького похідного приймальничка, купленого спеціально перед відпусткою до Криму. Чорнi черешнi при бiлiй хатi Ходи дiвчино черешнi рвати, Черешнi рвати, черешнi їсти Скажи дiвчино, де маю сiсти... Черешнi рвати, черешнi їсти Скажи дiвчино, де маю сiсти... Приємний жіночий голос і задушевна мелодія примусили прислухатися до пісні. Взагалі, в Євпаторії приймається декілька радіостанцій. Ми, звичайно, слухали «Євпаторійське радіо», де в ефір передавали і музику, і новини, причому новини йшли упереміш то на російській, то на українській мові, що нас трохи бавило. Підбір музичних творів євпаторiйців, загалом, був приємний російському вуху, і ми майже завжди тягали приймальничок із собою. Сiдай, легiню, отам у сiно А то не сiно, а п'яне вино... Нехай нам зiрка стане за свiдка – Черешнi чорнi з ночi не видко... Я задумався і, втупившись в одну точку, став вистукувати ритм ногою. Чи то вино посприяло, чи то одержана доза сонячного тепла позначилася, під задушевну українську пісню думки понеслися кудись далеко, високо, звідки Таврида виглядає маленьким, але гордим птахом, що розмахнув крилами в блакиті безкрайнього «неба», - в теплому Чорному морі. - Так, красива пісня... - вимовив я, коли її останні ноти євпаторійські ді-джеї розчинили в чомусь танцювальному і непосидючому... «М-да, м-да...», - бурмотів я про себе, і все ніяк не міг зібратися з думками. Потім відпустка продовжувалася своєю чергою, але я іноді впадав в якийсь дивний стан, а в голові весь час крутилося: «Чорнi черешнi при бiлiй хатi, ходи дiвчино черешнi рвати. Чорнi черешнi при бiлiй хатi, ходи дiвчино черешнi рвати.» Ну тоді я, звичайно, правильних слів не знав і наспівував, як виходило. Якось через кілька днів, коли ми відпочивали на пляжі, в приймачі почули знайомий голос: Сонцем, небом, дощем Снiгом, вiтром, благаю ще – Тiльки, тiльки мене Не залишай... І знову пісня чомусь здивувала своєю неабиякою мелодійністю, що незвичайним чином поєднувалася з швидким ритмом, але головне – голос! Він знову відводив думки від «ненаписаних слів, від ночей тих і днів, що забути не можу...», туди, «де тихо і дощ...» І ще раз через день-два радіо передало пісню «Про черешні». Я тоді прослухав її всю, намагаючись запам'ятати незнайомі слова на незнайомій мові. Я сподівався, що ді-джей назве ім'я співачки, але, як і в минулі рази, пісня знову повільно перейшла в якусь іншу. Проходячи в Євпаторії пару разів мимо лотків з касетами, я марно намагався роздивитися щоб побачити щось незвичайне і красиве на обкладинках (а така співачка з таким чарівним голосом обов'язково повинна бути красивою – був упевнений я), але з касет лише усміхалися знайомими усмішками «Іванушки», та демонстрували свою «красу» «Стрілки». На мої невиразно сформульовані питання про те, чи «є у вас щось з української музики?», продавці здивовано розводили руками. Повернувшись додому (ах, як швидко проходять щасливі дні відпустки на морі!), я не забув про незнайому співачку, і «черешні» не давали мені спокою. Тоді я вирішив шукати співачку (або групу?) в Інтернеті. Власне, вирішив ще в Євпаторії, і зробив першу спробу, як тільки вперше після місячної перерви відвикла від клавіатури і «миші» рука натискувала кнопку «Вкл.» на системному блоці. Але «Яндекс» не розумів, чого я від нього хочу. Я не знав, як правильно написати фразу з пісні по-українськи, і пошукова система не змогла знайти потрібну інформацію на просторах Інтернету. Тоді я вирішив піти іншим шляхом – знайшов якийсь український музичний сайт (ось забув, нажаль, який!) і у форумі запитав, що прозвучало приблизно так: «був в Криму, слухав радіо, сподобалася «пісня про черешні», чи не підкаже хто з шановних гостей сайту, хто її виконує?» І відповідь не примусила довго чекати! Хтось (спасибі Вам, нажаль, забув Ваше ім'я) підказав мені, що співачку звуть Марія Бурмака, а пісня називається «Чорнi черешнi». Далі простіше – вдалося вийти на офіційний сайт, звідки я в найближчі ж вихідні викачав всі доступні уривки з пісень альбому «Мiа», а пізніше цей альбом повністю і інші пісні з сайту muzon.com (тоді на офіційному сайті Марії у форматі mp3 було викладено мало пісень). Після прослуховування альбому я довго ходив під враженням, насолоджуючись приємним жіночим голосом Марії, жадібно вслуховувався в красиві тексти, а надзвичайної краси мелодії зачаровували. Касета враз стала моєю «настільною». Вже восени, блукаючи з плеєром по спорожнілому місту, мені згадувалися піщані пляжі Євпаторії, ласкавий прибій, свіжі вечірні бризи, соковита пишнота Південного узбережжя, велична Судакська фортеця, степи західної Тавриди. І мені було тепло – від душевної теплоти пісень Марії. Втіливши в пісні свою любов до людей, до України, до її степів, до високого блакитного неба, до рідних харківських вулиць, вона зуміла передати її слухачам, так, що вони проникались цією любов'ю, співпереживаючи героям сюжетів не пісень, більше! – романтичних, підчас сумних, але даючих надію історій кохання. Адже всі пісні зрештою про любов... Я давно там, де ти, хай ще довго iти I летiти дарма. Де ти є чи нема? Це не знати менi, це надiя бринить Я - де свiтло i тiнь... Я - iду по водi... Сонцем, небом, дощем... надіслано 25.05.2003 |
|
|
|
:: Дмитро ОВСЯННIКОВ, Москва (РФ)
На перший погляд в моїй історії знайомства із творчістю Марії немає нічого незвичного. Між тим треба зауважити, що мені було необхідно прикласти певних зусиль, щоб відкрити для себе її талант. Але все по черзі. Вже досить великий час я живу у столиці Росії, переїхавши сюди із свого рідного міста Харкова. Завжди захоплювався українською популярною музикою, особливо мій інтерес підвищився на початку 90-х років. В цей час відбулись широко відомі політичні події, результатом яких у тому числі став подальший розквіт українського естрадного мистецтва. Постійно слідкувати за новими виконавцями, живучи у Москві, було досить важко, але можливо. І у цьому мені допомагала радіостанція "Промінь" з популярною програмою "12 мінус 2". Пам"ятаєте: "Дванадцять мінус два, дванадцять мінус два, Ви "Промінь" чуєте, програма ця нова..." Справа у тому, що нічний повтор цієї програми можна було почути у московському середньохвильовому радіоефірі. Знаєте, у іоносфері нічною порою з"являється такий славнозвісний прошарок "D", який і сприяє такому дальньому розповсюдженню радіохвиль. Міг би на цю тему багато та зацікавлено розповідати, зважаючи на те, що колись закінчив радіотехнічний факультет Харківського інституту радіоелектроніки. Але ж у мене інша тема. Ну ось, ставиш годинника на 2 години ночі, прокидаєшся, вмикаєш радіоприймача і у 2-05 починаєш записувати програму. Не дожидаючись закінчення програми, йдеш і падаєш знов у обійми Морфея. Ранком наступного дня ставлю записану касету у плейєр і на шляху до роботи встигаю послухати чергову конкурсну програму та познайомитись з новими іменами. Сьогодні булого романтизму вже немає - Україна повимикала середньохвильові передавачі "Променя". Час змінюється, щось погіршується, а інше стає кращим день за днем. Ось, наприклад, сьогодні у Москві можна придбати компакт-диск будь-якого виконавця з України. А раніше, нема чого казати... Я ще встигав віддавати свій голос по телефону за співака, який сподобався ;-) Так, романтизм таки був! Таким чином, одного чудового дня мою увагу привернула пісня, яку виконувала невідома дівчина з приємним як на мене забарвленням тембра голосу. Текст пісні містив багато незнайомих слів, але несподівано схвилював мене. Так, це була народна лемківська пісня "Під облачком". Безумовно талановите виконання могутньо підкреслювало старі як світ людські переживання, закладені у драматургію твору. Саме з неї почалось моє знайомство з творчістю Марії Бурмаки, вона незабаром привела мене і до її особистої поезії. Тими днями у мене народилась думка, що ця пісня стрибнула у московський нічний радіоефір, щоб нагадати, що таке сильне відчуття я вже колись пережив завдяки іншій пісні за схожими умовами. Переслухав її багато разів. Ця нова пісня, як і та давня, для мене стала символом "голосу Вітчизни", який лунає серед зірок через майже космічні відстані... Це дивно, але зараз, коли маю запис пісні "Під облачком" на ліцензованій касеті, той недосконалий запис з ефіру чомусь найдорожчий для мене. Потім у програмі "12-2" пролунала ще одна пісня Марії "Відлітає печаль", яка теж не могла залишити мене байдужим. Після цієї перлини доля моя була вже вирішена, спокій було остаточно загублено. ;-) Ось така моя історія, вона і сьогодні продовжується... надіслано 8.12.2002 |
|
|