Арешт     (муз. і сл.: Танок на майдані Конго)     Ти уяви собі - падає Боінг,     Людей кидає сила ваги,     Як погані бі-бої вони падають вниз,     Найпоганіша криза з усіх криз.     Я у салоні і саме в цей час     Хтось на небі надав мені шанс,     Я зустріла його в решті-решт,     Але все це змінив мій арешт.     Я бачу сни, я бачу сни,     Ти до мене не ходи, не дзвони,     Коли я бачу сни,     Коли я бачу сни.     Поки наш літак падав униз     Я пригадала, що читала десь, колись,     Що у кожній тварі має бути хтось:     В собаки – собака, в Юнони – Авось,     У моря – річка, у дома – тин,     У Петра – Марічка, все з двох половин.     Ми - два береги, Буда та Пешт,     Все було б добре, якби не арешт.     Що було потім – розповім в двох словах:     Вирішив він зупинити цей жах,     Мене взяв на руки, крила розкрив,     І покинув літак, і на землю злетів.     Сяяло сонце, він сів на траву,     В мої очі він зазирнув,     Я зрозуміла, що нема в світі меж,     Але це все зіпсував мій арешт.     Ось любов, так любов – він долоні простер,     Але поруч з’явився гелікоптер,     Суворі люди, пси, автомати,     Сказали, що право я маю мовчати.     Оце так ламбада, засада така,     Але я була винна – я пілот літака!     Я не встигла сказати:     "І я тобі теж!"     Ось так відбувся мій арешт.     Я бачу сни, я бачу сни,     Ти до мене не ходи, не дзвони,     Коли я бачу сни,     Коли я бачу сни.     P.S.     Вийде сонце, виведе з омани,     Але ранок не лікує рани.     Спи – не спи, журися – не журися,     Не зустрілися, то хоча б наснися…