Не поспішай, душа моя, черствіти     (муз.: М.Бурмаки, сл.: С.Голованiвського)     Не поспiшай, душа моя, черствiти,     вiд болю та злоби не кам'янiй.     Горить земля i витоптано квiти,     та корiнцi залишилися в нiй.     Не може бути, щоб усе до цурки,     щось в глибинi зостанеться, либонь.     Адже були татари вже i турки     i кров була, i сльози, i вогонь.     Осяде пил над мертвою землею,     замрiє сонце в курявi й диму.     Як я тодi камiнною душею     тi благороднi променi сприйму?!!     Я знаю, в днi загибелiв безвинних     не вимагають милостi бої.     Будь мужня, та в глухих своїх глибинах     обережи занедбану її.     Коли настане мить отого щастя,     за котре йдемо в полум'я та дим,     як нинi гнiв, ще милiсть нам придасться     i скарбом нашим стане головним.     Не поспiшай, душа моя, черствiти,     вiд болю та злоби не кам'янiй.     Горить земля i витоптано квiти,     та корiнцi залишилися в нiй.